Ви знаходитесь: » » Віталій Шпанюк: Бачу, як ми від гри до гри прогресуємо
28
сер

Віталій Шпанюк: Бачу, як ми від гри до гри прогресуємо

  • 0
Додав:admin
Категорія: Інтерв'ю
Віталій Шпанюк: Бачу, як ми від гри до гри прогресуємо
 
Пропонуємо вашій увазі ексклюзивне інтерв'ю тренера Ворскли Віталія Шпанюка.
 
Коротенька довідка:
 
ШПАНЮК Віталій Васильович

Народився 12 лютого 1971 року у Черкаській області. Закінчив Черкаський педінститут, аспірантуру. Працював у футбольних командах "Дніпро" Черкаси, "Кремінь" Кременчук, "Арсенал" Київ, "Карпати" Львів, "Анжі" Махачкала, "Динамо" Тбілісі, ПФК "Львів", а також в баскетбольній команді "Черкаські мавпи" та збірній України по футболу. Має PRO-диплом тренера. Одружений, троє дітей. 
 
- Для початку розкажіть, як ви потрапили у спорт, і зокрема, у футбол.

- Однозначно важко розповісти, звідки я потрапив. Народився я в селі в Черкаській області, а спорт мені подобався з дитинства. Серйозно займатися спортом я почав приблизно з 6-го класу, а оскільки футболом можливості займатися не було, я почав з легкої атлетики. Після закінчення школи вступив до Черкаського педінституту на факультет фізвиховання. Закінчив його з відзнакою і вступив до аспірантури на кафедру фізіології та анатомії людини. Окрім тренерської освіти, мені було цікаво глибше розбиратися в усіх цих нюансах. Коли вчився в аспірантурі, це було в 90-х роках, грав у футбол на любительському рівні, якось зблизився з черкаською командою, тоді вона називалася "Дніпро" (Черкаси). Паралельно почав підробляти в ній тренером з фізвиховання та лікарем, бо в ті буремні роки з фінансуванням було важко. Так я потрапив у футбол, і з нього вже не виходив, за виключенням трьох років у баскетболі.  

- А як далі розвивалась Ваша кар'єра?

- Я довгий час працював у Черкасах, потім поїхав звідти. Був такий тренер, він працював у вас в Полтаві, Осиновський Семен Михайлович, він якось поїхав працювати по контракту до Лівії. Це були ще часи Каддафі. Він забрав мене з собою, і ми там попрацювали півроку. Потім я працював ще в Кременчуці у "Кремені", поки він не вилетів у другу лігу. Роботи не було, і я поїхав на батьківщину до дружини, в Чернігівську область, працював звичайним тренером у ДЮСШ. Кілька років так працював, а потім у Черкасах з'явився баскетбольний клуб "Черкаські мавпи", вони шукали тренера з фізпідготовки. Мій рівень вони знали, і мені нічого не залишалося, як йти туди, бо особливих перспектив у ДЮСШ в мене не було. І я 3 роки відпрацював на дуже хорошому рівні в баскетболі - два роки в Черкасах, і ще рік в Польщі. 

- Коли вирішили повернутися в футбол?

- Після повернення з Польщі мене запросив Юрій Бакалов до київського "Арсеналу". Там я працював 4 роки, спочатку з Бакаловим, потім з Кучуком. Потім запросили до національної збірної, там якраз звільнився Блохін і весь його штаб, і Фоменко набирав собі помічників. На мене звернули увагу, і я увійшов до тренерського штабу, пропрацював там близько 4-х років. В цей же час я паралельно працював у "Карпатах". Був у мене невеликий період у Махачкалі - було бажання постажуватися з європейським тренером. Але мене не цікавить стажування у Реалі чи Барселоні, бо я розумію - я не буду працювати на такому рівні. До того ж, я розумію, що система підготовки їх футболістів - це зовсім інше, тож мені хотілося попрацювати з європейським тренером такої команди, яка наближена до наших реалій. І тут мені пропонують постажуватися у Павла Врби - тренера "Вікторії" (Пльзен) і збірної Чехії. Я погодився на це стажування, а воно перейшло в роботу, бо цей тренер прийняв "Анжі" з Махачкали. Там ми попрацювали півроку, потім відбулися зміни в клубі, і я повернувся в Україну. Незабаром на мене вийшли представники "Динамо" з Тбілісі, і я поїхав до Грузії на два сезони. По закінченні контракту я знову повернувся сюди, Бакалов в цей час працював у Львові, і він відразу запросив мене. Я відпрацював контракт, і вже влітку мені надійшла пропозиція від "Ворскли". 

- Ви до цього були знайомі з Косовським?

- Ми разом вчилися, коли отримували PRO-диплом, тож для мене ця пропозиція була цікавою. Я взагалі завжди відносився до Полтави з симпатією, тож довго не роздумував, відразу прийняв пропозицію. 

- Цікавий момент Вашої біографії - співпраця з баскетбольним клубом. Наскільки загалом відрізняється процесс фізпідготовки у футболі і в баскетболі?

- Важко говорити про нюанси - читачам це буде незрозуміло. Якщо в загальних рисах: і футбол, і баскетбол - це швидкісно-силові види спорту. Але в баскетболі інтенсивність набагато вища, ніж у футболі. Відповідно, багато часу виділяється для силової підготовки, стрибкам і спеціальній витривалості, яка, в принципі, в футболі не потрібна. 

- Африка, Польща, Росія, Грузія - географія доволі широка. Де Вам було працювати найкомфортніше, і де найскладніше? Я зараз натякаю на Росію, з якою вже в ті часи в нас були складні відносини, навіть воєнні дії. 

- Відверто - найменш комфортно було в Росії. Вже почалася війна, і я не почував себе комфортно. І хоча Махачкала знаходиться далеко, і люди там в більшості "нормальні", але... Не хочеться занурюватися в політику, бо я їхав туди отримувати певний тренерський досвід. Приведу такий приклад: ми жили неподалік від Махачкали, і за півроку я жодного разу не побував у самому місті. Я жив на базі в режимі "тренування - база", і не виходив звідти. Мене ніхто не ображав, я сам розумів, що за цей час мінімум 100 людей переконав щодо відносин України з Росією. І некомфортно тому, що ти розумієш - вони такі самі люди, як і ми, але засліплені пропагандою. 

- А як щодо Африки?

- Там було найбільш екзотично. Лише уявіть собі - в тіні +48, інший менталітет, інший рівень життя, харчування, клімат. Там було дуже цікаво, але і дуже важко. Найбільше допікала спека, рятував лише кондиціонер, тому був деякий дискомфорт. 

- А де було найкраще?

- Звісно, найкраще в Україні. В Польщі непогано, в Грузії взагалі два роки пролетіли, як один день. 

- Чому зараз така мода на африканських футболістів? Можливо, справа в їх витривалості, чи в доступності їхнього ринку?

- Це риторичне питання.  Я можу висловити лише власну думку. Найперша проблема в тому, що в нас в країні зник дворовий футбол, і та кількість дітей, яка займалася футболом 20-30 років тому, катастрофічно зменшилася. В ДЮСШ немає відбору, беруть всіх, хто приходить. Друге - інтенсивність футболу збільшується, збільшується швидкісний рівень футболістів, росте командна швидкість. Щодо витривалості - питань немає, наші футболісти навіть витриваліші за африканців, але, як правило, поступаються в швидкісних даних. А швидкісні дані - це вроджені дані. Ми ж не винні, що народилися українцями, а вони - африканцями, і в них навіть будова волокон інша, генотип інший. Виходячи з цього, на них є попит, і не лише в Україні. Загалом, всі люди, які мають темнішу шкіру за європейців, вони більш швидкі - африканці, бразильці. Їх через це і беруть, бо футбол - це швидкість, єдиноборства, координація.

- Ви працювали у ПФК "Львів" - команді, яка схожа на "Ворсклу" тим, що сповідує ті ж принципи: придбати талановиту маловідому молодь, награти її і перепродати, заробивши якісь гроші. Наскільки Вам вдалося реалізувати у Львові задумане, чи слідкуєте за ними зараз, чи радієте успіхам?

- Я слідкую за всіма командами і навіть за всіма футболістами, з якими працював. Дякуючи сучасній техніці, можна в комп'ютері чи телефоні "поставити галочку", і тобі будуть надходити повідомлення, хто як виступив. Слідкую і переживаю за всі команди, за виключенням хіба що "Анжі". Коли грали зі "Львовом", я їм, звісно, успіху не бажав, а в інших матчах - чому б і ні. Загалом, "Львів" - це певний проект, і мені це слово відразу "різало вуха". Коли я прийшов, цей проект вже існував півроку. Стратегію я розумію, а от щодо тактики розвитку клубу є питання. Коли працюєш з українським футболістом, ти знаєш, що і в який момент можеш йому сказати, де пожартувати, де і накричати. І навіть, трохи володіючи англійською або знаючи кілька слів на португальській, ти не можеш іноземному гравцю донести те, що хочеш. В цьому я бачу проблему. У Львові було не дуже складно, бо гравці були маловідомі, їм хочеться розкритися, чогось добитися в житті, нарешті, просто заробити грошей. Якби там були якісь бразильські зірки - напевно, з ними було б важко. А так проблема була лише в мовному бар'єрі, а також в тому, що ми не могли зрозуміти по менталітету. Все-таки питання харчування, а також часових поясів - виникали складнощі з графіком тренувань, вночі вони мали звичку спілкуватися з рідними - це все треба було враховувати. А так загалом - лише позитивні спогади, там залишилися лише друзі. 

- До Львова Ви потрапили завдяки дружбі з Бакаловим?

- Так, я все-таки три роки не працював в Україні,  про мене тут фактично забули. Бакалов для мене - близька людина, ми багато працювали разом, і з того часу, як він завершив кар'єру гравця, ми постійно контактуємо, спілкуємося, намагаємося разом працювати. І якби у Львові не було Бакалова, я не думаю, що туди б потрапив. Загалом у Львові було комфортно працювати.

- А наскільки Вам було комфортно працювати у збірній Фоменка? Все-таки рівень гравців там вище, можна сказати, зірковий. В кожного свої "таргани" в голові, хтось, можливо, вважає себе "зіркою". Як Вам працювалося з ними?

- Я коли вперше приїхав у збірну, на перше тренування - не можу сказати, що розгубився, але якийсь "передстартовий стан" був. Ці три з половиною роки я згадую, як найкращі в своєму житті - такі топ-гравці, як Коноплянка, Тимощук, Ярмоленко, Пятов - ми й досі з усіма переписуємось, спілкуємось... Було приємно, було відповідально, бо це збірна, і розумієш, що вище вже нікуди. І це було цікаво, бо одна справа - працювати на клубному рівні, а інша - коли ти весь свій досвід випробуєш на такому рівні, як збірна. І це свого роду стажування. Я з ностальгією згадую ті часи. І тренерський штаб - де б я ще перетнувся з такими людьми, як Фоменко, Заваров, Сивуха, Онищенко. А потім ще на фінальну частину приєднався Андрій Миколайович Шевченко. І думка кожного має свою вагу, і ти розумієш - а я ж про це навіть не думав! І сидиш, наймолодший серед них, і конспектуєш щось собі. А потім після збірної приїздиш до клубу з зовсім іншими бажаннями, ідеями, коректуєш свою роботу - якщо це працює в збірній, значить, має працювати і в твоєму клубі! Так що ці роки пройшли для мене, як становлення футбольного тренера. 

- А чи були якісь проблемні моменти з "зірковими" гравцями?

- Ні, нічого такого не було - це чесно. Були моменти, не казатиму прізвища, коли гравець не потрапив до стартового складу, як він себе поводить на розминці, після гри, ображений - таких в нас було двоє гравців. В іншому, навіть попри невдачу у Франції, проблем не було. 

- Чого, на Вашу думку, не вистачило в 2016 році, щоб потрапити на Євро-2016?

- Не дуже хотілося б відповідати, бо для мене це наболіле питання. Пройшло не дуже багато часу, багато хто з хлопців ще грає за збірну. Я отримав безцінний досвід, побачив свої помилки, і можу відповідати лише за себе. Якби я міг ще раз потрапити на таке футбольне свято, я б свою частину роботи побудував би якось по-іншому. А аналізувати роботу своїх колег я і тоді не намагався, і зараз не хочу. 

- Перейдемо до "Ворскли". В команді з'явилося багато легіонерів. Наскільки комфортно працювати з ними в плані мовного бар'єру? 

- Так, проблема є, і цього ніхто не приховує. Насправді існують професійні перекладачі, які знають кілька мов. Але справа в тому, що перекладачів, які б могли перекладати футбольні нюанси, майже не існує. Їх дуже мало - це або футболісти, які пограли за кордоном і знають специфіку перекладу, або люди, які потрапили в спорт в якості перекладачів, "проварилися" в цьому футболі.  І я після того, як пройшов Грузію, пройшов Львів, розумію, що ми маємо якось пережити цю проблему. Всі футболісти в будь-якому разі розуміють мову футболу. До того ж, є різноманітні електронні перекладачі, можна звернутися за допомогою до когось. Наприклад, ми, коли аналізуємо матчі на відео, підписуємо коменти англійською, португальською мовами. У нас розклад дублюється 4-ма мовами для зручності. Так що сказати, що в нас якась катастрофа з цим, я не можу. Якщо гравець хоче, він буде вивчати мову тієї країни, в якій він грає. 

- А вони самі прагнуть її вчити? Клуб якось стимулює гравців вчити мову?

- Сам я в цю проблему не втручаюсь, є люди, які за це відповідають. Але бачу, що, наприклад, з Артуром питань взагалі немає - він вільно володіє російською на побутовому рівні, і на футбольному нема проблем. Він зараз дуже допомагає нам з Луїзао, тим більше, що у бразильців не просто португальська мова - в них особлива португальсько-бразильська вимова. Луїзао швидко адаптується, бо там, де він не зрозуміє, йому допоможе Артур. Для Кане і Якубу клуб наймає вчителя, і вони вже намагаються розмовляти на тренуваннях, хоча і є проблеми з вимовою. Хлопці підсміюються над ними, але допомагають. Європейці наші взагалі без проблем - Тодор Петровіч все розуміє, допомагає Шехічу і новачку Рубіну, той вже за тиждень вивчив основні слова і почав адаптуватися. Тож мовне питання хоч і існує, але не є глобальною проблемою для команди.

- При спілкуванні з футболістами часто доводиться чути, що тренування стали дуже цікавими.  Що ж такого цікавого Ви запропонували? Яким елементам приділяєте більше уваги?

- Я взагалі намагаюся сам розвиватися - вечорами перелистую англійську спеціалізовану літературу, дивлюся ролики в інтернеті... Мабуть, на моєму місці будь-який тренер був би особливим. Поясню чому. Довгий час у Полтаві був один тренерський штаб, в нього було своє бачення. Зараз прийшов другий тренер зі своїм штабом, вони бачать все по-іншому.  І футболісти сприймають це, як щось нове. Для мене взагалі те, що я роблю - це зовсім не нове. Хоча, якщо відмотати 25 років назад, почитати мої плани і конспекти тоді і зараз - таке враження, що це не просто два різні тренери, а це зовсім різні люди. Я розумію, що не можу стояти на місці. Уявімо, що будь-який гравець "Ворскли" у свій вихідний ввечері сяде до комп'ютера, відкриє відео з тренування якоїсь топ-команди, а наступного дня прийде на тренування і побачить, що тренер дає якісь схожі вправи. Йому цікаво, з'являється якийсь азарт. Якщо дивитися глобально, то в самому тренувальному процесі нічого нового не з'являється. Так, з'являється апаратура, якісь нові підходи - наприклад, раніше бігали в манішках, а зараз в бронежилетах. І футболісту не потрібно знати, навіщо, головне, щоб йому це подобалося. Тренер повинен зацікавити гравця, щоб у нього була мотивація. Ми намагаємося так урізноманітнити тренування, щоб гравцям здавалося, що кожен день в нас щось нове. 

- Але таких навантажень, як у Павлова з його "Царською стежиною" у вас немає?

- 20 років тому були. Не скажу, в якій команді, бо там і досі мене згадують "незлим тихим словом", але були. Просто змінився час, і у нинішніх футболістів вже немає такого здоров'я, як колись. З'явилася сучасна апаратура, вона є і в Полтаві. Колись ми вважали, що чим більше ти тренуєшся, тим стаєш сильнішим. А зараз ми знаємо, коли дати більше навантажень, а коли менше. Я впевнений, що якби Микола Петрович тренував зараз, і в нього була б наукова група з потрібною апаратурою, то його тренування були б цікавішими і різноманітнішими. Чому за кордоном футболісти грають довше, ніж наші? Бо наші виконують більше роботи, без якої можна було б обійтися. Подивіться зараз на ветеранів футболу - вони передчасно постаріли. А взяти умовного Буффона, який в 40 років грає і не спішить закінчувати з футболом - він просто отримує адекватне навантаження, те, що потрібне саме йому. Ми зараз переходимо до вибіркових навантажень. Якщо в тебе є швидкісні дані - ти повинен їх підтримувати і грати за рахунок цього. 

- У нас нещодавно з'явилася сучасна техніка. Наскільки вона допомагає в тренувальному процесі?

- Поясню на прикладі. Припустимо, тренер запланував якусь тренувальну роботу, виконав її. Як відреагує організм гравця на виконані вправи? Як визначити, для кого ця робота виявилася занадто важкою, а хто недоотримав навантаження? Зрозуміло, що ми з нашим тренерським досвідом все це бачимо і регулюємо. А тепер після роботи тренер заходить в інтернет у власний кабінет і аналізує всі дані, які видала йому система. І когось наступного дня може звільнити від зайвих навантажень, а комусь, навпаки, додати. За такою апаратурою майбутнє, я навіть не сумніваюся в цьому. Вже зараз є така техніка, яка вживляється, припустимо, у футболки, ставляться спеціальні датчики. І я не здивуюся, якщо датчики почнуть вживлятися прямо під шкіру футболіста. І під час гри тренер зможе аналізувати стан гравця, і заміни будуть робити не лише тактичні, а й з огляду на фізичний стан гравця. Тож за апаратурою майбутнє. 

- Як би Ви оцінили потенціал "Ворскли" на сьогоднішній день? Для вболівальників це зовсім інша команда в порівнянні з минулим сезоном, наприклад. 

- Я б повернувся до цього питання десь через півроку, в зимове міжсезоння. Єдине, що можу сказати - зараз в нас сформувався дуже хороший колектив. Адаптація новачків проходить без проблем, і я впевнений, що до зими всі гравці зможуть розкритися на 100 відсотків. А потім вже є головний тренер, є керівництво, тренерський штаб, вони розуміють, на який рівень ми можемо вийти, на який - ні. Поки що я бачу, як ми від гри до гри прогресуємо. 

- Ви, як людина з досвідом роботи в збірній, можете сказати, хто з нинішніх гравців "Ворскли" міг би бути потенційним кандидатом у головну команду країни? 

- Не хотів би нікого образити своїми словами, але декому потрібно ще попрацювати над собою, щоб скласти конкуренцію нинішнім збірникам. На найближчі матчі у Андрія Миколайовича є гарний вибір гравців і з-за кордону, і з "Динамо" чи "Шахтаря". В нас є декілька гравців, які б могли вирости в хороших футболістів, я не буду називати імен, але поки що передчасно про це говорити. 

- Наприклад, гравець мав нагоду і не забив гол - не вистачило техніки чи бачення поля... Чи будуть йому призначені додаткові завдання на тренуванні по техніці, можливо, над психологією попрацювати? Чи все йде за наміченим планом?

- Намічений план - це каркас, він розрахований на середньостатистичного гравця команди. Але є верхня планка, є нижня планка. Хочу подякувати гравцям, які самі приїздять потренуватися, коли тренування немає, або залишаються додатково після тренування. Щодо психології - в нас немає жодного дня, коли головний тренер не розмовляє з гравцями. В нього неабиякий досвід виступів на найвищому рівні, і все, що зараз у футболістів виходить - це його заслуга. Він все, що пропустив через себе, доносить їм. А щодо індивідуального підходу, тут навіть мови немає: де потрібно - допрацювали, потрібно залишитись - залишились, це все в інтересах самого гравця. Ми розуміємо - за півтори години тренування відточити індивідуальну майстерність неможливо, і командна майстерність починається з індивідуальної підготовки. Якщо ти не можеш попасти по м'ячу - треба тисячу разів ударити, тоді ти попадеш. Повільно бігаєш - бігай кожен день, тоді побіжиш швидше. І принцип переходу кількості в якість ще ніхто не відміняв. Єдине, про що ми просимо футболістів - є дні, коли займатися не треба, щоб організм відновлювався після навантажень.  

- Давайте трохи про особисте. Які у Вас власні вподобання у футболі, не рахуючи "Ворсклу"?

- В чемпіонаті України я симпатизую київському "Динамо", а загалом дивлюсь матчі чемпіонату з професійної точки зору. А ще мені дуже подобається чемпіонат Англії. Мені подобається сама філософія - навіть виграючи 4-0, якщо в кінці матчу ти утримуєш м'яч, тебе починають освистувати. І напевно, це правильно. В Англії повні стадіони глядачів, повна самовіддача. Це топ-чемпіонат, він завжди на крок попереду.

- А чим Ви цікавитесь поза футболом?

- На жаль, часу на щось, окрім футболу, просто не вистачає. Навіть друзі, які в мене з'явилися в Полтаві, так чи інакше пов'язані з футболом. Моє хобі - це сім'я, в мене троє дітей, і я не так часто їх бачу, як хотілося б. В мене спортивна сім'я: дружина - тренер по художній гімнастиці, син - КМС по боксу, дочка - майстер спорту, призер Чемпіонатів світу і Європи по жіночому боксу. Навіть коли ми збираємося разом і розмовляємо, все одно розмови так чи інакше зводяться до спорту. Навіть по телевізору ми, в основному, дивимось спортивні канали. Музику можу послухати хіба що під час переїзду в автобусі. По-доброму заздрю тим людям, які встигають читати книжки чи відвідувати концерти. Я ж, якщо трапиться вільна хвилина, краще подивлюсь в інтернеті чи почитаю щось на футбольну тематику.

- Що б Ви могли побажати нашим вболівальникам?

- Щоб їхня команда приносила їм лише радість, і навіть у важкі часи вони вірили в команду. Щоб вболівальники знову побачили в цьому прекрасному місті єврокубки, бо це престиж міста. І обов'язково - здоров'я. 

- Дякую Вам за щиру, цікаву, змістовну розмову, і успіхів на тренерському містку!

Спілкувався Андрій ДОМНЕНКО, vorskla.poltava.ua

Переглядів: 2695 Коментарів: 0
Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут оставлять комментарии к данной публикации.
Яндекс.Метрика